Monday, 15 December 2014

lastvepryk: (Default)
 О послушных рабынях и днюхе бендеровца 

Праздновали на выходных день рождения будущего бендеровца, но я не об этом сейчас. Налил своим рабыням ситра на радостях. Аксинью от ситра развезло, начала на диване прыгать и визжать. Прасковья тоже развеселилась, подкралась и ебнула ей в ухо хлопушкой, оставшейся с прошлого Нового Года. В общем – кэтфайт, слезы, сопли. Чтобы утешить их, достал с антресолей приставку «Сега». Рабыни мои луганские, Аксинья и Прасковья, по очереди крутят педали домашнего электрогенератора – пока одна крутит, вторая играется в «Сегу», запитанную от этого генератора. Причем, пока одна играет, вторая увлеченно комментирует . «Куда ты, дура тупорылая, самонаводяшку схватила, ну ты пизда тупая, надо было магнитную цепь брать на босса! Все, пиздец теперь тебе, лезь педали крутить». Потом меняются местами. Это они в древнюю «Контру» играют. Там где из персонажей мужик, тетка и песиглавец. 

Я, подключившись к бесплатному вайфаю соседа-олигарха, просматриваю новости. Идиллия. И тут звонок в дверь. Я вечерних незваных гостей не люблю, потому что это, или зимой взрослые алкаши с пшеном колядовать, в обмен на водку, или летом – «Киевэнерго», счетчик проверять. И те, и другие мне нахуй не нужны. Но звонят настойчиво, делать нечего, пошел открывать. Стоят два шуцмана из Нацгвардии, в бэндэровских кепках, в кожаных плащах с серебряными трезубцами в петлицах. И с ними какая-то тетка. Довольно упитанная тетка, должен сказать, но какая-то бледная и нездоровая на вид. - Шо нада? – спрашиваю. - Вы «… … …ич?» - Не, говорю, не я. – И закрываю дверь. Один шуцман, который постарше, ставит в проем ногу в хромовом сапоге. - А шо вы пыздыте, пане, в нас запысано в документах, шо це вы тут мэшкаете. Тут я рассердился. Нахуя эти энкеведистские заморочки в демократическом государстве? Записано — так переходите к делу, я сам так умею ужас нагонять на обывателей, нашли перед кем кожаными плащами и недосказанностью выебываться. Мои рабуськи бросили «Сегу» с генератором, прибежали на шум, и любопытно носы через дверную цепочку повысовывали. - Витаю вас, пане! «Укркрипакнагляд» даруе вам третю рабу! – торжественно говорит мне старший шуцман и протягивает мне планшет для подписи. Младший, почему-то, отводит глаза. - Нахуй-нахуй, — отвечаю. – Со своими подарками. Нам и самим уже жрать нечего. - А пахне ж у вас в хати, пане, смачно. - Домашнего кролика съели, — говорю, меня на такой мелкий понт не возьмешь. – Сказали две рабыни от государства, значит две. Третью себе забирайте. У меня с двумя рабами геноцыд и голодомор, а спартаковское восстание в собственной хате в мне хер не вперлось. Начинаем вяло гавкаться. Шуцманы мне доказывают, что у них предписание, а я – что у меня гражданские права. - Та шо вы, дядьку, выйобуетесь, — убеждает меня младший. – Скоро Бессарабский рынок официяльно просто в Рабский переобразують, так продадэте там надлышок своих рабив. - Я рабовладелец, а не работорговец. Соседи повыходили, ругаться начали, визитку Яроша показывали… В общем, весь вечер насмарку. При получении рабынь, будьте внимательны, участились случаи полного отсутствия мозга. Пишет Dmitriy Tanasov 
https://www.facebook.com/tanasov?fref=nf


ЯК ДІД ВАСИЛЬ РАБОВЛАСНИКОМ СТАВ 

Написав Bogdan Grubich 


3груд. 

Дід Василь вийшов на поріг хати і задумливо подивився навкруги. Сьогодні випав сніг і все навколо було біле-біле. Дід посміхнувся. Ось і зима прийшла... Він дістав люльку і неспішно став набивати її тютюном. 

Здоровезний, кудлатий пес Бахус лежав у своїй будці, висунувши назовні тільки саму голову. Він уважно спостерігав за сніжинками, які ще іноді пролітали поряд з ним, та ловив їх своїм довгим червоним язиком, кумедно плямкаючи при цьому. Дід Василь закурив, прокашлявся і подивився кудись в сторону лісу. Бахус теж кинув своє цікаве заняття і нашорошив вуха. Зі сторони лісу до будинку діда Василя наближалися дві величезні сірі тіні... 

- О! Летять, курви... - по-доброму усміхаючись сказав дід. - Ще й щось несуть, трясця їх матері... 

І правда, зараз вже можна було розгледіти, що кожна з величезних мишей, які були схожими на доістортчних крилатих ящерів, тримала в лапах по мішку. Зробивши коло над подвір'ям, Вєра і Надєжда, так звали цих жахливих потвор, елегантно приземлилися прямо перед порогом дідової хати. Бахус заскавчав і сховався, нахуй, в будку, весь, повністю. Він їх дуже боявся. 

- Привіт, діду! - хитро усміхаючись сказала Вєра і кинула на землю свій мішок. 
- Привіт, діду! - наче ехом повторила Надєжда і теж жбурнула свою торбу. 
- Привіт, привіт... - відповів дід Василь, пускаючи дим через носа. - Довгенько ж вас не було, дівчатка, кхе-кхе-кхе... Радий бачити... 

Дід трохи закашлявся. На вид він їх майже не розрізняв, де Вєра, а де, блять, Надєжда, хуй його зна. Але Вєра любила курить кубинські сігари. Звідки вона їх брала дід не знав, та вони у неї були завжди. А коли сестри прилітали в гості, то Вєра діду всігда приносила декілька сігар, як презент. Дід Василь пару раз пробував курить оті заморські штуки, але йому не дуже сподобалось, тому цих сігар вже назбиралось цілий ящик. Він курив люльку, а табак вирощував сам. І батько його свій табак курив, і його батько теж, і його батько... Но, то таке... 

- А ми, діду, не з пустими руками до вас. - радісно улибаючись сказала Надєжда і пхнула ногою по мішку. Там щось хрюкнуло і зашевелилося. - Ось, тримайте! 

Надєжда витряхнула свій мішок і звідти випало щось, чи хтось, у спортівном костюмі з тєлєфоном у руці. Маленький, головастенький чоловічок зразу почав себе фотографувать і дурнувато либитись. 
- Це ще що за чудо? - запитав дід, придивляючись до чоловічка. - Гном якийсь? Чи карлік? 
- Абіжаєш, дєдушка! Це ж сам Мєдвєдєв! Прем'єр-міністр Хуйлостану! - Надєжда схватила чоловічка за шиворот і підняла. Той задригав ногами і заверещав. - Дивися, діду, правда ж кумедний, блять, гггии! 
- Та йди ти... А, да, точно, схожий. І нахуя він оце мені здався, га? - випустивши клуби диму, дід підійшов ближче. - Що з ним робить мені? 
- Та ну, діду, ви що, не в курсі? - здивовано промовила Вєра, розкурюючи здоровенну кубинську сігару. - У каждого українця повинно бути два раба кацапа! Ето нова укропська мода така, блять, вєяніє, так сказать. 
- Отакої?! Ні, не чув... - дід почухав потилицю і голосно погукав жінку. - Мотря! Ану швиденько йди сюди! Тут нам рабів принесли гг... 

З хати вийшла баба Мотря. Вона була у фартуху, а руки усі в муці. 

- Здорові були, дівчатка! - привіталася баба з мишами. - Ну, шо там за раби такі? 
- Добого вечора, бабусю! - хором відповіли миші. 
- Та осьо, дивися... - дід ткнув люлькою в Мєдвєдєва, який продолжав дурнувато улибацця. - Буде тобі поміч по хазяйству, гг... А там другий, його ще не розпакували. 

Вєра затяглася на повні льогкі димом, випустила кілька кілець і діловито витряхнула свій мішок з дуже гордим відом. 

- А у мене артіст! Спеціально, блять, піймала! Бо надоїв уже, йоптвоюмать, своїм базіканням про тупих американців і піздєц яких умних русскіх! - Вєра з силою переїбала свого бранця по хребту. - Тепер всьо, одбалакав своє, Задьорнов ггг! Чи Задорнов? 
- Задорнов. - сказала Надєжда з умним відом. - Парадіст, блять... 

Задорнов замичав і обісцявся. Миші розсміялися, та так, що Бахус аж заскулив з переляку. 

- Та я цього, блять, артіста коли схопила, то він, сука, тут же і онімів... Іспугвся. - Вєра ще раз переїбала Задорнова. - А ще тепер у нього інурез, теж від переляку... 
- От, жеж... Так а нахріна ж мені таке паскудство в домі треба? - дід многозначітєльно розвів руками. 
- А зачєм в домі? Он, блять, буде за свинями прибирати, за коровою, там і житиме в сараї. - знову поумнічала Надєжда. - А шоб не втік, ми йому гирю до ноги цепом припіздячемо. 
- Ну, якшо так, то можна, можна... - поправляючи шапку, сказав дід Василь. - Ну, шо, бабо, беремо рабів? 
- Канєшно, беремо! - улибнулась баба Мотря. - Дівчатка ж старались, тягли цих уйобків хто зна звідкіля. Якось вже прокормимо... А якшо надоїдять, то он, Бахусу віддамо, хай пограться. 

Миші аж замурчали, якщо можна так сказать, від задоволення, що баба Мотря їх так похвалила. Та і пес, почувши своє ім'я, гавкнув з будки. 

- Ходімо, дівчатка, до хати, зараз варенчки доліплю і буду вечерю готувати. Діду, запрошуй гостей, а то мерзнуть тут на вулиці. - баба штовхнула Василя в плече. - Досить вже диміти, як паравоз! 
- Вареники, це хароше діло! - хижо посміхнулася Надєжда і дала підсрачника Мєдвєдєву. Той наїбнувся і став раком. - А ти любиш вареники, Дімон? 
- Я всьо украінскоє очєнь, очєнь, очєнь сільно люблю, моя гаспажа! - залопотів Мєдвєдєв і лизнув Надєждє ногу. - Украінци, ето самиє лучшиє, самиє добриє в мірє люди, мая гаспажа. 
- Гг, ти диви, як воно вміє підлизуватись! - засміявся дід Василь. - От жеж, яка хитра ця бляццька кацапня ггг... 
- Тепер твоя гаспажа баба Мотря, поняв, живодне? - тицьнула мордою в сніг Мєдвєдєва Надєжда. - Служить! Бігом! 

Мєдвєдєв вскочив на ноги і з дурнуватою посмішкою запригав на одному місці, склавши руки перед грудьми. Дід Василь і баба Мотря громко розсміялися. Навіть Бахус виглянув з будки, щоб подивитися на це представлєніє. 

- Ну, всьо, харош хуйньой страдать, пора вечеряти. Ходімо в хату. А пока вареники варитимуться, ми горілочки з перцем під сальце, та з хрумким солоним огірочком йобнемо... - дід Василь витрусив попіл з люльки, хитро підморгнув сестрам і почвалав до будинку. 
- А цих двох пока в сарай закрийте, дівчатка, к єбєням, шоб не мішались під ногами. - поросила баба Мотря, заходячи у двері. - І давайте, не задержуйтесь там! 

Ніч накрила маленький хутір своїм покривалом. В усіх хатах вже давно погасло світло. Дим з труб рівнесенько підіймався в морозне, холодне повітря, нагадуючи, що вже прийшла зима. І тільки в хаті діда Василя ще не спали. У вікнах горіло яскраве світло, на кухні був накритий стіл, а за столом було чутно веселу розмову, сміх і дзвін чарок...
forum.meta.ua/topic/p/8965485.html

Profile

lastvepryk: (Default)
lastvepryk

January 2015

M T W T F S S
    1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031 

Expand Cut Tags

No cut tags