Пустотнікам

Wednesday, 8 May 2013 22:44
lastvepryk: (Default)
[QUOTE=А_л_и_н_а]А прадеда забрали за то что он вроде коня спрятал, что бы не забрали(([/QUOTE]

А мого за вісім овець. Та це вже не вся правда. Не хотів Никифір до колгоспу, не хотів і все.
І попереджали його, а він не вірив, думав що завжди встигне за Збруч, або за Дністер перейти. Усі ж стежки знайомі, не раз хожені, і за любої влади.
Та знайшовся "добрий чоловік" який вказав на прадіда під час базару в сусідньому селі. (до речі того добряка вже після війни витягли якось з річки з зв'язаними руками і виколеними очима, була в наших краях така традиція ).  От і заперли його до каземату місцевого "погранотряда", де і дочекався дружини і двух дочок, оперативно доставлених сільськими активістами. Потім під конвоем до Проскурова, там на паротяг і кудись до сибіру.
Та не писав би я цих букофф, якби не був мій прадід хлопом таки хитрим, а через його город не проходили війна за війною, влада за владою. Не живи він на вічних кордонах зо всіх боків. Тай прабабка була видно теж не промах.
Отже за дещицю жовтого металу, на якомусь полустанку, якийсь кришталево чистий НКВДіст, щось десь підтер, щось переписав і повезли прабабку з дочками на Донбас, все ж не сибір таки. А прадіду прийшлось везти прізвище в кінцеий пункт страшної подорожі.
В 1996році, прийшла писулька що реабілітований він, в зв'язку з відсутність складу злочину, і педставивсь 40року, (скоріш за все) десь в Архангельській області, на поселенні. Отут мій прадід Никифір і закінчується, та існує інша гілка розповіді, яка повернула на Алінину Батькувщину, на Донбас.

Ага, так, Донбас. Про цей етап мені справді мало що відомо. Працювали десь прабабка Ганя з дочками, точно знаю що не на шахті, десь поряд. Молодшій Нілі вдалось закінчити семирічку, та всеж думаю не цукор їм там було, особливо як сім'ї репресованого. Одже майже з початком ВВВ пішла Ніна добровільно на фронт, з банно-прачечним відділенням. Вже на фронті, по рознарядці, як з освітою - курси медсестер. Фронт - курси - санбат - курси - санітарний потяг. На санітарному потязі молодший лейтенант медичної служби(?) Ніна,  відповідала за постачання медикаментів. Тих медикаментів було аж два види: спирт і бинт. Більше нічого майже. От і було головним завданням її та ще кількох санітарок прати бинти. Прати, кип'ятити, сушити, прати, кип'ятити, сушити, і так 24години на добу, весь маршрут, від польового медсанбату до тилового госпіталю.
Під час чергового бомбардування таки знайшли і її пару осколків, один залишився в коліні назавжди, і саме він, вже через роки, прикув її до ліжка на довгих 13 років.
Після виписки була направлена начальником медико-санітарної служби, якогось лагеря для військовополонених. (пам'ятаю розказувала як косили з німцями кропиву, варили і добавляли полоненим в харчі, куди лиш можна, в баланду, в чаї, замість води пити примушували, лиш би гансів цинга не розбила). З лагеря і була демобілізована на початку 47року, і повернулася в своє село. А матір її з сестрою піднімали зруйнований війною Донбас.
Ось такою моя бабуся Ніна, дочка репресованого, коли виписувалась з госпіталю:IMG_1338

А ось такою в цивільному уявляв її якийсь полонений ганс:
IMG_1323

Profile

lastvepryk: (Default)
lastvepryk

January 2015

M T W T F S S
    1234
567891011
12131415161718
19202122232425
262728293031 

Expand Cut Tags

No cut tags